🌐 Українська
EnglishالعربيةБългарскиবাংলাBosanskiČeštinaDanskDeutschΕλληνικάEspañol (España)Español (Latinoamérica)EestiSuomiFilipinoFrançaisहिन्दीHrvatskiMagyarBahasa IndonesiaItaliano日本語한국어LietuviųLatviešuМакедонскиBahasa MelayuNorsk bokmålNederlandsPolskiPortuguês (Brasil)Português (Portugal)RomânăРусскийSlovenčinaSlovenščinaShqipSrpskiSvenskaไทยTürkçeУкраїнськаاردوTiếng Việt简体中文繁體中文
Endurance

Тренування VO2 max для початківців проти тренованих атлетів

Максимізація адаптацій VO2 max вимагає узгодження інтенсивності вправ та конфігурації інтервалів із рівнем підготовленості атлета. У той час як нетреновані особи досягають вираженого аеробного приросту в широкому діапазоні інтенсивностей, високотреновані популяції потребують специфічної тривалості інтервалів, співвідношення роботи й відпочинку, а також поляризованого або пірамідального тижневого розподілу обсягу для стимуляції подальших центральних і периферичних адаптацій.

Останнє оновлення: 2026-09-12

Вступ

Максимальне споживання кисню (V˙O2max) відображає верхню межу здатності кардіореспіраторної системи транспортувати кисень і спроможності периферичної мускулатури утилізувати його під час виснажливого навантаження. Хоча базовий рівень аеробної підготовленості визначає величину й часову динаміку адаптацій, структурні змінні тренувального процесу — інтенсивність, архітектура інтервалів та макророзподіл обсягу — задають стелю для довгострокового розвитку.

Наукові дані свідчать про те, що фізіологічні механізми, які регулюють покращення V˙O2max, істотно відрізняються між нетренованими людьми та висококваліфікованими спортсменами на витривалість [1, 4, 15]. Розуміння того, як керувати щільністю занять, співвідношенням роботи й відпочинку та тижневим розподілом інтенсивності, є фундаментальним для побудови науково обґрунтованих тренувальних програм.

Інтенсивність та центральні проти периферичних адаптацій

В осіб із сидячим способом життя та любителів аеробна продуктивність адаптується в широкому діапазоні тренувальних інтенсивностей. Метарегресія 28 досліджень за участю молодих здорових дорослих показала відсутність значущого зв'язку «доза-ефект» між інтенсивністю вправ і змінами V˙O2max, із подібними абсолютними приростами в терцилях низької-помірної (60–70% V˙O2max, +0.29L⋅min−1), високої (80–92.5% V˙O2max, +0.26L⋅min−1) та надмаксимальної (100–250% V˙O2max, +0.35L⋅min−1) інтенсивності [15]. Проте вищі інтенсивності забезпечували ці кардіореспіраторні зрушення за суттєво меншого обсягу окремих сесій та меншого сумарного тренувального навантаження [15].

Попри подібні сумарні прирости V˙O2max у широких межах інтенсивності в нетренованих піддослідних, конкретні фізіологічні чинники відрізняються:

  • Центральна гемодинаміка: Високоінтенсивне інтервальне тренування (HIIT) на рівні приблизно 95% максимальної частоти серцевих скорочень спричиняло значно більший приріст V˙O2max (+4 до 5ml⋅kg−1⋅min−1), серцевого викиду (+3L⋅min−1) та ударного об'єму (+15ml⋅beat−1) порівняно з безперервним тренуванням помірної інтенсивності (MICT) при 70% від максимального пульсу [17].
  • Периферичні мітохондріальні адаптації: Безперервне тренування помірної інтенсивності стимулює специфічні периферичні метаболічні шляхи. Мітохондріальний енергетичний потік починає оминати комплекс I через гліцерол-фосфатний човниковий механізм приблизно на рівні 40% V˙O2max (максимум комплексу I), жертвуючи ефективністю співвідношення фосфату до кисню (P/O) заради підвищення каталітичної швидкості синтезу АТФ [17]. Було показано, що еквівалентне за обсягом MICT індукує переважаючі периферичні мітохондріальні адаптації та нижчу концентрацію лактату в крові за однакової відносної потужності, тоді як спринтерське інтервальне тренування (SIT) переважно підвищує V˙O2max і пікову вихідну потужність [17].
  • Зменшення віддачі від обсягу в новачків: У нетренованих осіб мінімальні ефективні дози викликають істотні адаптації; один 4-хвилинний високоінтенсивний інтервал, що виконувався 3 рази на тиждень, забезпечив приріст V˙O2max приблизно на 10%, що відповідало результатам протоколів із повторенням чотирьох 4-хвилинних відрізків за сесію [17].

У ширших вибірках людей із сидячим способом життя протоколи інтервального тренування (які вимагали ≥10 кумулятивних хвилин за сесію при ≥80--85%V˙O2max) забезпечили середнє збільшення на 0.51L⋅min−1 за даними 37 досліджень [1]. Для порівняння, 20-тижневе стандартизоване дослідження безперервних тренувань на витривалість серед 483 нетренованих дорослих (55–75% від вихідного V˙O2max, 30–50 хв, 3 дні на тиждень) показало середній приріст приблизно 0.40L⋅min−1 із широкою індивідуальною варіативністю (7% продемонстрували приріст ≤0.10L⋅min−1, а 8% — приріст ≥0.70L⋅min−1) [1].

Архітектура інтервалів: тривалість роботи та співвідношення відновлення

Для змагальних та кваліфікованих атлетів лише безперервних тренувань стає недостатньо для подальшої стимуляції адаптацій V˙O2max [4]. Мережевий метааналіз 51 дослідження за участю 1261 спортсмена продемонстрував, що тренування з повторними спринтами (RST; розмір ефекту NMA g=1.04), високоінтенсивне інтервальне тренування (HIIT; g=1.01) та спринтерське інтервальне тренування (SIT; g=0.69) суттєво перевершують безперервне тренування (g=0.29) і традиційний тренувальний контроль у підвищенні V˙O2max [4].

+-----------------------------------------------------------------------------------------+
| Модальність інтервалів | Робочий інтервал | Робота/Відновлення (WRR) / Відпочинок | Мінімальний термін |
+------------------------+------------------+---------------------------------------+--------------------+
| HIIT                   | ~140 секунд      | WRR 0.85 (~165 с відновлення)         | 3–6 тижнів (3р/тиж)|
| Довгий HIIT            | >= 240 секунд    | WRR від 1:1 до 2:1                    | 6–13 тижнів (3р/тиж|
| SIT                    | <= 30 секунд     | < 97 секунд відновлення               | 3–6 тижнів (3р/тиж)|
| RST                    | 3–7 секунд       | <= 60 секунд відновлення              | 2 тижні (3р/тиж)   |
+-----------------------------------------------------------------------------------------+

Високоінтенсивне інтервальне тренування (HIIT)

Трирівнева метарегресія в когортах спортсменів виявила перевернуту U-подібну залежність «доза-ефект» для параметрів HIIT, визначивши оптимальну тривалість роботи 140 секунд у поєднанні зі співвідношенням роботи до відновлення (WRR) 0.85 (що відповідає 140 с роботи та 165 с відновлення) [4]. Протоколи з такими параметрами тривалістю 3–6 тижнів за частоти 3 заняття на тиждень забезпечували максимальний приріст V˙O2max у спортсменів [4].

Довші інтервали також дають виражені функціональні переваги. Окремий пул досліджень за участю фізично активних дорослих із застосуванням подовжених робочих інтервалів показав більші прирости — приблизно від 0.8 до 0.9L⋅min−1 [1]. У тренованих та активних осіб робочі інтервали тривалістю ≥4 хвилин зумовлювали на 2% більше покращення результатів у гонках на час (time-trial) і на 4% більше підвищення максимальної аеробної потужності (MAP) порівняно з протоколами SIT [6].

Спринтерське інтервальне тренування (SIT) та повторне спринтерське тренування (RST)

Хоча SIT (максимальні спринти «all-out» ≤30 с) і HIIT однаково значущо покращують кардіореспіраторну витривалість як у клінічних, так і в спортивних вибірках (SMD = 1.54) [5], специфічні для атлетів метарегресії свідчать, що спричинене SIT зростання V˙O2max втрачає статистичну значущість, коли інтервали відновлення перевищують 97 секунд [4].

Повторне спринтерське тренування (інтервали 3–7 с «all-out» із відновленням ≤60 с) потребує лише 2 тижнів по 3 сесії щотижня для викликання вірогідного приросту V˙O2max у тренованих осіб [4]. Хоча HIIT і SIT забезпечують подібні сумарні зміни максимального споживання кисню в здорових когортах, HIIT демонструє вищу ефективність для покращення кардіореспіраторної підготовленості в осіб із надмірною масою тіла (SMD = -0.97), тоді як SIT викликає більше зменшення жирової маси у тренованих групах (WMD = 5.85) [5]. Крім того, HIIT має помірну перевагу над SIT у збільшенні максимальної аеробної потужності/швидкості (ES = 0.70) [6].

Тижневий розподіл обсягу: поляризована та пірамідальна моделі

На макрорівні програми тренувань на витривалість структурують обсяг за трьома вираженими зонами інтенсивності, які визначаються за лактатом крові та вентиляційними порогами:

  • Зона 1 (Низькоінтенсивне тренування, LIT): Нижче першого вентиляційного порогу (VT1) або <2mmol⋅L−1 лактату крові (<70--75%HRmax) [7, 14, 20].
  • Зона 2 (Помірна інтенсивність / порогове тренування, MIT): Між VT1 та VT2, або 2--4mmol⋅L−1 лактату крові [7, 20].
  • Зона 3 (Високоінтенсивне тренування, HIT): Вище другого вентиляційного порогу (VT2) або >4mmol⋅L−1 лактату крові (>85%HRmax) [7, 14, 20].
Intensity Zone Distributions across Endurance Models:

Polarized (POL):   [======= Zone 1: 75-80% =======] [Z2: 0-5%] [== Zone 3: 15-20% ==]
Pyramidal (PYR):   [====== Zone 1: 70-75% ======] [== Z2: 15-20% ==] [= Zone 3: 5-10% =]
Threshold (THR):   [==== Zone 1: ~50% ====] [======== Zone 2: >40% ========] [= Z3: <10% =]

Динаміка поляризованого тренування

Поляризований розподіл тренувальної інтенсивності (POL; ~75–80% Зона 1, 0–5% Зона 2, 15–20% Зона 3) ефективний для короткострокового покращення V˙O2max, V˙O2peak та економічності роботи [7]. У метааналізі 17 досліджень (n=437) поляризоване тренування виявило перевагу над іншими розподілами щодо покращення V˙O2peak (SMD = 0.24, p=0.040), причому цей ефект визначався інтервенціями тривалістю менше 12 тижнів (SMD = 0.40) та вибірками високотренованих атлетів (SMD = 0.46) [10]. Однак ця перевага не трансформувалася в значущі розбіжності за результатами гонок на час, часом до виснаження або пороговою потужністю/швидкістю порівняно з іншими структурованими моделями [10].

У 9-тижневому рандомізованому дослідженні, що порівнювало поляризовану, порогову, високооб'ємну низькоінтенсивну та суто інтервальну моделі серед 48 добре тренованих атлетів, поляризована група продемонструвала зростання V˙O2peak на 11.7%, що супроводжувалося більшим покращенням пікової швидкості та часу до виснаження [11, 20].

Пірамідальний розподіл та практика елітних атлетів

Пірамідальне тренування (PYR; ~70–75% Зона 1, 15–20% Зона 2, 5–10% Зона 3) залишається широко застосовуваним у різних дисциплінах на витривалість [7, 19]. Обсерваційні аналізи показують, що елітні спортсмени стабільно проводять 75–85% загального обсягу в Зоні 1 [20]. Наприклад, норвезькі юніори-лижники тренувалися з розподілом 75% у Зоні 1, 5–10% у Зоні 2 та 15–20% у Зоні 3, тоді як олімпійські веслярі важкої ваги фіксували 77.3% у Зоні 1, 16.9% у Зоні 2 та 5.8% у Зоні 3 [20].

Прямі порівняння статичних поляризованих і пірамідальних розподілів демонструють еквівалентні функціональні результати в багатьох умовах:

  • 16-тижневе зрівняне за обсягом дослідження на добре тренованих бігунах не виявило суттєвих розбіжностей між поляризованою та пірамідальною групами за показниками V˙O2max, швидкості лактатного порогу чи динаміки 5-кілометрового забігу на час [11].
  • Мережевий метааналіз індивідуальних даних учасників 13 досліджень (n=348) підтвердив відсутність загальних відмінностей у ранжуванні спортивної результативності між поляризованою та пірамідальною моделями, хоча змагальні атлети мали тенденцію реагувати дещо краще на поляризований, а любителі — на пірамідальний розподіл [11].
  • У тріатлоністів, які готувалися до дистанції Half-Ironman, фінішний час поляризованої та пірамідальної груп відрізнявся в середньому лише на 2 секунди, при цьому кумулятивний обсяг Зони 2 позитивно корелював із результатами як самого Half-Ironman, так і бігового сегмента [14].
  • Систематичні огляди підтверджують, що за оцінки як статичних ізольованих моделей ані пірамідальне, ані поляризоване тренування не має стабільної переваги одне над одним [13].

У когортах атлетів від 2 до 5 рівня (Tier 2–Tier 5) поляризований і пірамідальний розподіли забезпечують переважаючі адаптації порівняно з пороговими моделями для атлетів рівня Tier 3+ (від високотренованих до світового класу) під час програм тривалістю ≥12 тижнів, тоді як спортсмени нижчих рівнів демонструють зіставні аеробні адаптації в усіх структурованих моделях [19]. Крім того, порогові адаптації (VT2/LT2) залишаються вираженими в усіх моделях за умови, що спортсмени підтримують мінімальну частку Зони 3 в межах 8–26% (причому частка ≥6% видається обов'язковою) [19].

Періодизація та інтеграція в макроцикл

Замість підтримки статичного розподілу впродовж усього року наукові дані підтримують зміну розподілу інтенсивностей залежно від тренувального блоку. У 16-тижневому рандомізованому контрольованому дослідженні за участю 60 добре тренованих бігунів-чоловіків (вихідний V˙O2peak: 67±4ml⋅kg−1⋅min−1) перехід від 8-тижневого пірамідального блоку до 8-тижневого поляризованого блоку (PYR → POL) при збереженні сталого тренувального навантаження спричинив більші адаптації, ніж суто статичний PYR, статичний POL або послідовність POL → PYR [12].

Optimal Seasonal Periodization Structure:

Preparation Phase       -->    Pre-Competition Phase    -->    Competition Phase
High-Volume Low-Intensity      Pyramidal Distribution          Polarized Distribution
(>80% Zone 1 Base)             (LIT + Threshold Volume)        (LIT + Target High-Intensity)

Перехід PYR → POL забезпечив покращення відносного V˙O2peak приблизно на 3.0%, збільшення швидкості на рівні лактату крові 2mmol⋅L−1 (vBLa2) на ~1.7%, зростання швидкості на рівні 4mmol⋅L−1 (vBLa4) на ~1.5% та підвищення результату на дистанції 5 км на ~1.5% [12].

Ця послідовність узгоджується з архітектурою макроциклу, яка спостерігається в програмах елітних атлетів: фундаментальна високооб'ємна низькоінтенсивна базова підготовка в загальнопідготовчому періоді, перехід до пірамідального розподілу для розвитку порогової стійкості в передзмагальному періоді та завершення поляризованим розподілом для оптимізації пікової аеробної потужності й V˙O2max безпосередньо перед змаганнями [12].

Джерела

Вебджерела

  1. VO2max Trainability and High Intensity Interval Training in ...
  2. VO2max (VO2peak) in elite athletes under high-intensity ...
  3. Effectiveness of High-Intensity Interval Training (HIT) and ...
  4. Comparison of different interval training methods on athletes ...
  5. Comparative effects of high-intensity and sprint interval ...
  6. Effect of High‐Intensity Interval Training Versus ... - Paulo Gentil
  7. The Effect of Polarized Training Intensity Distribution on ... - PMC
  8. Polarized vs. Threshold Training Intensity Distribution on ...
  9. [Triathlon Science] Polarized vs. Pyramidal Training ...
  10. Comparison of Polarized Versus Other Types of Endurance ...
  11. Polarized vs Threshold vs Pyramidal Training - SensAI
  12. Effects of 16 weeks of pyramidal and polarized training intensity ... - PMC
  13. FROM PYRAMIDAL TO POLARIZED THE BEST TRANSITION?
  14. Polarized vs. Pyramidal Training — Which is Better For Your Athletes?
  15. The Effect of Training Intensity on VO2max in Young Healthy Adults
  16. (PDF) The dose-response relationship between interval-training and VO ...
  17. Exercise Is Medicine…and the Dose Matters - Frontiers
  18. The effect of training distribution, duration, and volume on ...
  19. Effects of Polarized vs. Other Training Intensity Distribution ...
  20. The training intensity distribution among well-trained and ...

Пов'язані дослідження

EnduranceТренування на 5 км і відновлення для бігунів категорії «майстерс»

Бігуни категорії «майстерс» досягають оптимальної адаптації до дистанції 5 км завдяки поєднанню поляризованого розподілу інтенсивності тренувань, важких силових навантажень і цільових інтервалів. Оскільки з віком сповільнюються нейром'язове відновлення та повернення вибухової сили, розвивальні тренування слід обмежити двома на тиждень з інтервалом 48–72 години.

EnduranceБіг із перервами на ходьбу чи безперервний біг при поверненні до тренувань

Структуровані інтервали бігу й ходьби знижують пікові вертикальні сили реакції опори, навантаження на м'язи під час гальмування та післятренувальну крепатуру порівняно з безперервним бігом, зберігаючи при цьому аеробний стимул і темп. Проте інтервали ходьби змінюють патерни активації м'язів, збільшуючи пропульсивне навантаження на камбалоподібний м'яз, що вимагає поступової прогресії задля уникнення перевантаження непідготовлених тканин.

EnduranceТренування та відновлення між двома марафонами з інтервалом у чотири тижні

Між двома марафонами з інтервалом у чотири тижні бігунам слід надати пріоритет активному відновленню та поповненню запасів глікогену в перші два тижні, після чого провести коротке підведення (тейпер) зі зниженням обсягу на 41–60% за змагальної інтенсивності. Головне обмеження полягає в тому, що фізіологічне відновлення триває до чотирьох тижнів, залишаючи бігунів вразливими до прихованої нейром'язової втоми та стресових травм кісток.

EnduranceОптимальний баланс інтервального та рівномірного бігу

Поєднання приблизно 75–80% низькоінтенсивного рівномірного бігу з 15–20% високоінтенсивних інтервалів забезпечує максимальний приріст VO2max у тренованих бігунів під час коротких тренувальних циклів. Проте для бігунів-аматорів і контрольних забігів на час такий поляризований баланс не має помітних переваг над пірамідальним розподілом, що включає біг на помірному пороговому рівні.

EnduranceЯк побудувати інтервали для підвищення критичної потужності

Щоб підвищити критичну потужність (CP), а не покладатися на анаеробну працездатність, інтервальні тренування мають максимізувати час у зоні високої інтенсивності, одночасно забезпечуючи відновлення суворо нижче CP. Короткі мікроінтервали (як-от 30 с / 15 с) і формати зі спадною тривалістю інтервалів дозволяють накопичити більше часу біля максимального споживання кисню, ніж традиційні довгі інтервали. Проте відновлення анаеробної роботи сповільнюється з кожним сетом, що вимагає достатнього зниження потужності під час відпочинку для запобігання передчасному виснаженню.

EnduranceЛегкий біг чи інтервали: оптимальний баланс тренувань для бігу на 5 км

Для бігунів на 5 км оптимальний розподіл інтенсивності тренувань становить приблизно 75–80% низькоінтенсивного аеробного обсягу та 15–20% високоінтенсивної інтервальної роботи. Перехід від пірамідального розподілу під час базової підготовки до поляризованого перед змаганнями максимізує аеробну потужність і покращує результат у день старту.

EnduranceКритична швидкість плавання: точність порогу та побудова інтервалів

Критична швидкість плавання (CSS), розрахована за результатами запливів на 400 і 200 м, є надійним тренувальним показником, але завищує максимальний стабільний стан лактату приблизно на 5,3%, що вимагає коригування темпу для справжніх порогових тренувань. Ефективний розвиток темпу поєднує порогові серії з коротким відпочинком, гліколітичні буферні повторення та спринтерські інтервали з тривалим відпочинком у межах структурованого розподілу інтенсивності тренувань.

EnduranceЧергування бігу й ходьби проти безперервного бігу після перерви

Структуровані інтервали бігу й ходьби дають механічну та клітинну перевагу над безперервним бігом, використовуючи вікна клітинної сигналізації для синтезу колагену та утримуючи напруження тканин нижче порогу пошкодження. Проте, хоча інтервальне навантаження знижує гостру втому й початкові сплески травматизму, довгострокова профілактика травм залежить від об'єктивних силових критеріїв і суворо контрольованого щотижневого прогресу обсягу.

Категорії